Писане повноголосся
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Насправді, це залежить від того, як вимовляти саме «США».
Написаному текстові байдуже, яку форму прийменника використано, бо це не впливає на розуміння. Фіксування певної форми на письмі не є річчю в собі, а має полегшувати нашу вимову написаного, коли до цього дійде!
Ми всі знаємо про так зване тяжіння української до повноголосся і уникнення в вимові певних кластерів приголосних (чи також голосних). Звідси в українській купа фонетичних варіацій тих самих прийменників. Ну, і правопис радить, яку форму краще добрати, спираючись на вигляд сусідніх слів. Зокрема для прийменника «з» він пропонує вживати форму з додатковою голосною, коли наступне слово починається зі скупчення приголосних, а надто свистячо-шиплячих.
Так от… «США», начебто, теж підпадає під це правило… Але правда така, що не зовсім! «США» є абревіатурою і вимовляється не так, як пишеться.
Фактичною вимовою, звичною для мене, є «сешеа» — отже тут ніякого скупчення приголосних. «З США» нормально вимовляється як «с-сешеа». Натомість додаткова голосна в прийменнику, навпаки, лише ускладнює вимову, бо так утворюється занадто довга низка близьких за характером звуків, наче в скоромовках: «зі-се-ше».
Проте я знаю, що існують люди, чиєю фактичною вимовою є «шша» — отоді така форма прийменника є виправданою.
А наскільки котрий з варіантів превалює, мені невідомо — треба соцопитування. Авраменко, ніби, стверджує, що це виняток, котрий треба вимовляти достеменно «сша» (без асиміляції, чи як?)…
Хтось зауважує, що літер «се, ше» немає, тому вимова «сешеа»… є русизмом — кумедний аргумент, адже в російській таких літер теж нема. Як на мене, все простіше: така вимова йде від «народної» вимови самих літер, відмінної від академічної, і від «народної» ж практики спрощення загальної вимови слова (ніхто ж не каже «ересзеве» — усюди лише «ерсезеве»).